У день найбільшого державного свята - Дня незалежності України і в річницю святкування 770-річчя нашого селища, в 2011 році (перша письмова згадка про село є в 1241 році в Галицько-Волинському літописі), депутат Івано-Франківської обласної ради, Володимир Попович, відновив візитівку Ланчина, що була збудована ще давно. І такий подарунок мецената В.В. Поповича рідному селу зроблено не випадково. З покоління в покоління ланчинці передають легенду, легенду цікаву і захопливу.
...Це було давно. В ногах однієї гори, по правому березі Прута тулилося не багато хат, вниз збігав шумний і прудкий Ворюк. З самого вершечка гори росли густими рядами густі смереки.
Була ясна зоряна ніч. Темні гори здіймалися велетнями в піднебесся, і раптом нічну тишу і спокій одного господаря порушив стук у шибку. "Хто там?"- почулося з хати. У відповідь знову стук. Вийшов чоловік з хати і побачив ... красивого рудого оленя. Господар злякався, схопив палицю та раптом почув голос дружини, яка просила не відганяти тварину.Чоловік з дружиною швидко вдяглися і пішли в слід за сарною.Олень вів людей вздовж потічка Воряка. Зорі мерехтіли ясно-ясно освітлюючи шлях. Раптом вони опинилися на місцині, де знаходилося маленьке оленятко, що потрапило в трясовину. чоловік не вагаючись спустився в западину і визволив його з неволі.
- Ну, бувай здоровий, оленю!- сказав чоловік до тварини.- Хай щастить тобі, бережи маля! - вигукнула дружина. Олень гордо махнув головою та прикриваючи своїм тілом оленя, зник в гущавині. З смутком та радістю подружжя прощалося з сім'єю оленів, а ще більше з оленятком, адже власних дітей вони мати не могли.
Пройшов рік і диво дивне сталося,, напевно все ж таки добро повертається добром, у сім'ю прийшло щастя: народилося дитятко, якого назвали Мартинком. Хлопчик був надзвичайної вроди і мудрості. А ще мав дар до зцілення людей та пророкував майбутнє. Бо то був дар Божий, що передавався від батька до сина. Мешканці нашого селища ще й досі пам'ятають одного з них. Так оповідає легенда.
А ми, вдячні нащадки, як знак єднання людини і природи та символ невгасимої батьківської любові, спорудили скульптуру батьку - оленю і врятованому дитятку.
" Олені"- і це слово, і це місце знайомі кожному з нас. Тут призначали і будуть призначати побачення закохані. Біля оленів зупиняються і фотографуються наречені, бо це запорука і символ їх щасливої долі і майбутнього материнства.
А матері ведучи сина чи дочку вперше до школи, обов'язково розкажуть цю легенду своїй дитині.
Десь у наших горах, у гущавині живе диво-олень, і може комусь із нас пощастить зустрітись з нею коли-не будь. Володимир Попович
Немає коментарів:
Дописати коментар